четвер, 28 травня 2015 р.

не просто какашки

Фекалії, послід, кал, какашки, гувно...
В нормальних людей ці речі або згадка про них викликає нормальну реакцію: огида, "фууу!", інколи посмішка.
Чому ж зоологи так радіють, знайшовши послід тварин? І чим більша купа, тим більше радості. Все просто і логічно пояснюється. Більшість ссавців та деякі птахи ведуть прихований спосіб життя і побачити їх дуже непросто - потрібно влаштовувати засідки, вести систематичні спостереження, добре знати поведінку тварини, щоб передбачити де і коли її можна здибати. Тому знахідка слідів життєдіяльності рівнозначна зустрічі з самим "винуватцем". А чим більша "купа", тим більший власник :)
Тож як раптом гулятимете десь в дикому лісі із справжнім зоологом, не дивуйтесь, якщо він нагнеться до предмету, який ви намагаєтеся обійти і колупатиме його паличкою.

Поділюся цим типом радості з вами. З особистої колекції.
По-перше - неочікувана зустріч свіжого посліду молодого лося на торфовищах Білогорщі (так-так, от зразу за високоповерхівками Левандівки). І думайте, що хочете.


Казкові слідопити зчитували не лише сліди, але і послід. Хто тут був? Коли? Що їв? Інколи навіть можна визначити стать та вік тварини. Через те, що в горах сніг лежить аж до літа, на снігу можна побачити як зимовий, так і весняний послід. Ось вам приклад - зимовий послід глухаря. Взимку ці птахи харчуються виключно хвоєю, а весняний послід матиме білі кінці, що свідчить про присутність протеїну в кормі, тобто калорійних комах.


вівторок, 26 травня 2015 р.

Далекі подорожні...

Нові дослідження привідкривають таємницю міграційних шляхів птаха, що проводить майже 3 роки в повітрі після вильоту з гнізда. Мова іде про близького родича "нашого" серпокрильця з Китаю. Підвид серпокрильця звичайного Apus apus pekinensis гніздиться в Китаї, а зимує аж на півдні Африки.

Серпокрильці родом з Пекіну щороку здійснюють подорож 25 700 км в Південну Африку і назад без жодної зупинки а за все життя "намотують" достатньо кілометрів, щоб пролетіти половину шляху до місяця.
Цей тендітний птах, що поміщається в руці проводить все життя в небі і щороку двічі в рік здійснює міжконтинентальну подорож. Могутність в малому - це насправді надихає.
Серпокрильці є традиційними гніздовими птахами столиці Китаю. Вони заселяють старі мури та карнизи палаців. За останні 30 років їх кількість зменшилась наполовину. Через життя "на крилі" ці птахи є малодослідженими і науковці мало знають про їхні міграційні маршрути. Так само, як і "наші" серпокрильці, вони проводять 10 місяців року в повітрі. В Європі серпокрильці опускаються на землю лише на короткий гніздовий сезон - 2 місяці для того, щоб побудувати гніздо та вивести пташенят. Таким чином цей вид поставив світовий рекорд з безперервного польоту в природі. Серпокрильці живуть до 20 років і за цей період пролітають відстань, як від Землі до Місяці 7 разів.


Група вчених та аматорів з різних країн зайнялися дослідженнями цього питання. Вони прикріпили спеціальні світлочутливі геолокаційні пристрої на птахів для відслідковування щорічної міграції.








Завдяки цьому вчені з'ясували, що після того, як серпокрильці розпочинають свою довгу міграцію, вони пролітають над Монголією, потім спускаються до Ірану, минають Намібію та Західний Кейп і аж там зупиняються на зиму.
В лютому розпочинається зворотня подорож додому з шаленою швидкістю - встановлено, що серпокрильці досягають у польоті 110 км/год.

Подібні дослідження міграції серпокрильців були здійснені і для "наших" європейських птахів. З семи птахів, до яких причепили датчик, 3 жодного разу не приземлилися за 10 місяців міграції. Решта птахів, які все ж відпочивали на суші, проводили там менше 0,5% часу від всієї тривалості перельоту.

Питання, яке турбує всіх, хто чує ці факти - "Як вони сплять?". Як і будь-які тварини, серпокрильці потребують відпочинку, і, очевидно, дрімають "на льоту". Одна з фізіологічних можлостей поєднувати політ і сон - це почерговий відпочинок півкуль мозку (так "сплять" дельфіни та фрегатові птахи). Одна або навіть дві півкулі "відключаються" на короткий час підйому або спуску термічним потоком повітря. Серпокрильці, ширяючи в повітрі, можуть зменшити висоту на 300 метрів за 5 хвилин.

Джерело інформації: http://bit.ly/1EuZn1Z
http://bit.ly/2eqW5sc

суботу, 23 травня 2015 р.

Вище жайворонка в небі я, гірський перевал...

Що ми шукали на гірському перевалі? Не сліди ведмедя, і навіть не вовків. На перший погляд зовсім незвичного для гір птаха - глухаря. Виявляється, навіть в горах є придатні місця для цих вибагливих рідкісних птахів.
Вище лісу, поміж ялівцю ми шукали токовища глухарів...




Середина квітня, ми під дощем по снігу, болоту, через потічки та повалені від старості дерева "прочесували" схил гори. І все-таки зустріли цих загадкових диких курей.







Глухар (Tetrao urogallus) - рідкісний вид з ряду Куроподібних, занесений до Червоної Книги України. У середині квітня, саме тоді, коли в лісі ще лежить сніг, птахи збираються на місцях токування. Самці прилітають увечері й сідають на деревах навколо місця токування. Власне токування починається ще до світанку. Трохи пізніше з'являються самки. Вони сідають на землю і далі токують в снігу. При цьому у самців часто доходить до бійок. 


Пізніше самиця відкладає 7—9 яєць у вистелене сухою травою заглиблення в ґрунті. Через 22—25 днів вилуплюються пташенята. Вони розвиваються дуже швидко — через два тижні вже можуть злітати на дерево.

Інтенсивне лісокористування, випасання великої рогатої худоби і туризм у місцях токування і насиджування, а також браконьєрство сильно "підривають" популяції глухаря.

середу, 20 травня 2015 р.

Жовті птахи

Сьогодні мала 2 приємні зустрічі.
Вперше побачила одних з найяскравіших птахів України.
Одуд (Upupa epops) - звичайний, але малочисельний вид. Чула часто, а бачила лише його полосаті крила.


Сьогодні з відстані "граблями дістати" роздивилася, як одуд збирає корм на городі - глибоко зондує грунт своїм довгим дзьобом. Ну дуууже красивий.


Іволга (Oriolus oriolus) з чарівним англійським ім'ям Golden oriole. Постійно чую в лісі, часто пересвистуюсь (їх пісню легко копіювати), але жодного разу не вдавалось побачити. Цей потайний птах, хоч і немалий, але добре ховає свою красу високо в кроні дерев від спостережливих очей. Прилітає пізно, коли вже листя на деревах розпустилося, тому залишається надіятися на випадок. Але сьогодні в невисоких заростях берези та сосни я нарешті побачила його! Не вдалось сховатися :)

понеділок, 18 травня 2015 р.

Співаючі дупла

Весною в лісі вирує життя. Багато чого змінюється з тижня на тиждень. Тому раджу вам інколи туди навідуватися щоб геть зовсім все не пропустити.
В середині травня тут з'являються... співочі дупла. Це означає, що у дятлів вилупилися пташенята, які наполегливо вимагають їжі. Вони не замовкають навіть у відсутності батьків, тому такі голосисті дупла можна почути здалеку та швидко знайти. Такі крики складно не помітити.
Вдалих пошуків!


суботу, 9 травня 2015 р.

World Migration Bird Day

Всесвітній день міграції птахів щороку святкується на другі вихідні травня. Щорічні перельоти птахів межують з місткою - надзвичайна здатність навігації та орієнтації у просторі, тисячі кілометрів, що відділяють від рідних земель, безліч випробувань на шляху до дому... Міграція птахів - це насправді захоплююче явище. Тисячі вчених, аматорів, birdwatchers спостерігають за перельотами птахів на різних континентах.

Сьогодні до спостережень приєдналася збірна команда людей, які люблять природу і птахів. Найприємнішою була участь сім'ї Северина, Насті та їхнього синочка Івана.

День крім чудової погоди подарував нам чимало прємних зустрічей.
Червоночуба золотомушка (Regulus ignicapilla) вже вкотре переконує, що вона все ж поселилася на Розточчі (впізнали її за типовою тоненькою піснею). Новий вид для заповідника!


Недосяжні для простого ока "благродні" птахи: осоїд (Pernis apivorus) та білохвостий орлан (Haliaeetus albicilla). Якби не Микола Скирпан, ми б їх навіть не побачили :)



Бачили чорних лелек, які занесені до Червоної Книги України і роздумували над тим, чому люди вважають, що чорні тварини - погані. Зупинилися на тому, що чорна корова нічим не гірша від рудої "бурьонки".

Дуже приємною несподіванкою стала зустріч з рідкісною рябогрудою кропив'янкою (Sylvia nisoria). Вона ховалась, ховалась, але піснею видала себе одразу.


Водноболотного птаства також було чимало: крячки, мартини, крижні, чирянки, чаплі та вся їхня братія. Великі очеретянки влаштовували жорстокі бої за територію і голосно перекрикували одна одну. А співають ці "крякалки" про рибу - вони ж на водоймах живуть, що бачать те і співають "Лин-лин-лин, карась карась!". Це кожна очеретянка ще з дитинства вміє співати.




пʼятницю, 8 травня 2015 р.

Дика курка

Кого тільки не зустрінеш в полі! Досить часто ідеш тихо, зосереджено рахуєш всіх птахів, нікого не чіпаєш, головне, аж раптом просто з-під ніг випурхують 2 куріпки, та так голосно тріпочуть крилами і кричать! Після цього стоїш хвилину, доки серцебиття і пульс не прийде в норму, в думках "Най би вас качка копнула, чого ж було так близько підпускати!".
Хто ходить полями, пустирями, городами знає таке добре :)


Пара сірих куріпок сьогодні підпустила нас дуже близько - спокійно снідали і навіть бровою не повели. Зазвичай уникає зустрічі, швидко бігаючи з високо піднятою головою. Але якщо застати її раптово, вона причаїться і до останнього буде сидіти завмерши.


Куріпка сіра з кумедною латинською назвою Perdix perdix - це мисливський вид в Україні, і я не здивуюсь, якщо в них легко вцілити. Зимують вони групами, а в період гніздування розбиваються на пари. Цей представник куроподібних легко вживається з людиною - живе в полях біля міст, вздовж трас, не гребує дачами.
Куріпка сіра харчується комахами і є дуууже корисною, адже любить ласувати довгоносиками і колорадськими жуками. Особливо важливим цей тип корму є в період вигодовування пташенят. Тому використання інсектицидів може підірвати чисельність куріпок. Найчастіше куріпки харчуються на межах між полями (eng. hedges), де можна знайти найбільше поживи. Також більше корму вони можуть знайти на полях озимої пшениці, тому там збирається більша кількість куріпок.

 Green R. E. The Feeding Ecology and Survival of Partridge Chicks (Alectoris rufa and Perdix perdix) on Arable Farmland in East Anglia // Journal of Applied Ecology
Vol. 21, No. 3 (Dec., 1984), pp. 817-830

середу, 6 травня 2015 р.

Вони не ластівки

У травні до Львова прилітають серпокрильці. Вони одні з останніх, хто прилітає на гніздові території та перші, хто їх покидає. Тому їх характерний вереск і стрімкий політ нагадує про літо. Серпокрильці заселяють щілини в старих історичних будівлях та штучні гніздівлі. В природі вони гніздяться колоніями в тріщинах скель і дуплах, але, ставши урбаністами, пристосувалися до виживання в "кам'яних джунглях". Проте в цьому вони й вразливі - реконструкція старих будівель не залишає серпокрильцям та інших птахам місць для гніздування.


Серпокрильці є справжніми небесними гонщиками - спостерігаючи за їхнім шаленим польотом інколи наїжачуюсь, бо здається, що вріжуться в стіну будинку на повній швидкості (40-60 метрів за секунду!) Але ні, за декілька сантиметрів розвертаються в повітрі, навіть не пригальмовуючи. Над вулицями вони влаштовують справжні перегони, ганяються один за одним з голосними криками. Подивіться на це шоу - просто підійміть погляд поки чекаєте на трамвай.


Серпокрильці більшу частину життя проводять під небом. В польоті ловлять комах, п'ють воду, паруються і навіть проводять ніч. Повільний сон (Unihemispheric slow-wave sleep) можливий під час ширяючого польоту та навіть активних помахів крил. Під час насиджування кладки та пташенят, серпокрильці ночують в гнізді. Молоді серпокрильці іноді також ночують на гілках дерев. Проте здебільшого вони всю ніч проводять в польоті.

Серпокрильці перебувають на гніздових територіях 3-3,5 місяці, та приблизно стільки ж часу на зимівлі. Решту часу вони "на крилі", тобто в дорозі додому, або в Африку. Найраніше в "теплі краї" відлітають молоді птахи та дорослі, у яких було неуспішне гніздування. Гніздові самці вирушають за ними, а найпізніше відлітають гніздові самки, які мають відновити жирові запаси після насиджування кладки. Час відльоту залежить від довжини світлового дня - коли день коротший 17 годин, пора вже 1 летіти.

Тривалість життя серпокрильців в середньому 7 років, хоча існують рекордні записи про 21 рік життя. Уявіть лишень, який у них стаж польотів!

На жаль, буває, що серпокрильці вдаряються у вікна, що відсвічують небом або в дроти. Якщо птах не сильно травмований, його варто обережно підняти та покласти в темне прохолодне місце на декілька годин. Холод знімає набряк, темрява, щоб птах не бився об стінки і не травмував себе ще більше. Через особливу будову тіла ці птахи не можуть злетіти із землі - крила у них довші за тіло, а ноги дуже короткі. Тому інколи для того, щоб врятувати життя серпокрильцю достатньо просто піднести його на долоні та почекати, доки злетить. Ніколи НЕ підкидайте серпокрильця, достатньо поставити його на долоню. В нормі він має полетіти. Якщо ні - зверніться до ветеринара. Проте інколи у місті можна знайти мертвих серпокрильців, які врізались у проводи. Зіткнення на великій швидкості (200 км/год) є смертельним.

Серпокрильців традиційно плутають з ластівками (до прикладу, сільська ластівка). Але вони не ластівки і навіть не їхні родичі. Зверніть увагу на манеру польоту - ластівки більше "петляють", їх політ "м'якший". А зовнішність в них взагалі разюче відрізняється.


Дуже гарна ілюстрація відмінностей між трьома видами ластівок та серпокрильцем чорним. На малюнку по черзі: ластівка сільська, серпокрилець чорний, ластівка міська та берегова (коричневого кольору). У серпокрильців та ластівок подібні пристосування до польоту, адже вони добувають корм на льоту і з'їдають до 50 грамів комах за день. 
Малюнок: Pod kreską - Rysunki

Для допитливих:
Do birds sleep in flight? https://www.researchgate.net/publication/7093774_Do_birds_sleep_in_flight

вівторок, 5 травня 2015 р.

Літаюча кульбаба

Буває, ідеш полем поміж тисяч хитросплетених павутинок, ранкове сонце ніжно гріє обличчя, трава вкрита безліччю діамантів-росинок. Ось голосно спурхнула пара куріпок, - серце перелякано тріпоче. Заєць до останнього причаївся біля куща, але все ж знявся і побіг щодуху геть. Навколо багато сяючих кульбаб - ціле кульбабове поле! Раптом одна з них зарухалась і відлетіла вбік. Виявляється, що не всі кульбаби в полі - це квіти. Деякі з них - жовті плиски.


Плиска жовта - один з найбільш чисельних "польових" видів птахів. Перевага надається територіям з неоднорідною структурою дернини; для харчування використовуються ділянки з короткою рослинністю або без рослинності і для гніздування – густий травостій. На території України жовта плиска у гніздовий період мешкає на вологих або заболочених луках, трав'яних болотах з чагарниками, низинних ділянках лісової і лісостепової зони, в річкових долинах.
Ділянки з високою трав'яною рослинністю (кущики сухих рослин, щавель кінський, чагарники) використовуються для маскування гнізда, токування, добування будівельного матеріалу


Такі особливості гніздової біології пояснюють залежність жовтої плиски від ведення сільського господарства. Побудова гнізда, вигодовування пташенят, безпека - усе це залежить від таких чинників, як стан ґрунтів, використання пестицидів, наявність відкритих ділянок ґрунту, дати сінокосіння та заготівлі силосу, збереження ділянок високотравної минулорічної рослинності, режим випасу худоби, тощо. Ці всі взаємозв'язки свідчать про те, що потрібно бути уважними до оточуючого середовища і тих, хто живе поруч з нами. Адже можна не звернути увагу, як звичайні види стануть рідкісними...
Вже зараз у Великобританії чисельність жовтої плиски катастрофічно зменшилась і в них вона стала рідкісним птахом.