Визначення яструба великого в польоті

Це переклад статті з блогу Andy Butler. 

Весь текст та ілюстрації нам люб'язно дозволив використати автор: https://bit.ly/2JtCPLy

Попри зростання популяції яструба великого протягом 20 століття, цей птах досі є рідкісним, і, враховуючи його скритну поведінку зазвичай, це один із найскладніших денних хижих птахів для спостережень. Ймовірно складність спостереження яструба великого у поєднанні з його розміром та строкатим оперення, робить його одним із найбільш загадкових птахів Британії та викликає захоплення у бьордвочерів.

Протягом більше, ніж двох десятиліть, я мав можливість вивчати яструба великого цілий рік у районі Дербшир Пік, та був свідком різних стадій у гніздовий та позагніздовий сезони.
Він є досить невловимим, як для такого великого птаха, і в якщо з грудня до кінця березня спостереження токування яструба великого є досить регулярними, то в інші періоди його побачити значно складніше.

Мене досі переповнює захоплення під час спостережень яструба великого, хоч я і бачу цього птаха на більшості своїх польових виїздів в перші місяці року. Ця стаття, у якій я ділюся своїми роздумами щодо варіантів оперення, яке може побачити в полі, спрямована допомогти тим, хто менше знайомий з цим видом, для підтверджень визначення, а також для тих, хто хоче глибше ознайомитися з ідентифікацією птахів та визначенням віку.

Рисунок 1 Молодий самець яструба великого (перше оперення) лютий 2019

Загальна інформація

Для уточнення різноманітних варіантів оперення, що пов’язані з віком яструба великого, я згадуватиму перше, друге, третє оперення, і т.д. В цьому випадку першорічне оперення є оперенням молодого птаха, який покинув гніздо. Я вважаю, що використання інших термінів, таких як календарний вік птаха, лише додатково заплутує, оскільки в кожному календарному році після того, як птах покидає гніздо, він матиме два оперення (до і після літньої линьки).

При хорошому ракурсі та доброму світлі, де помітно усі особливості оперення, єдиний вид, з яким можна переплутати яструба великого - це яструб малий. Самка яструба великого розміром, як канюк (рис. 3) і зазвичай не повинна викликати проблем при визначенні, але самець є суттєво меншим, приблизно як ворона (рис. 2) і більше нагадує самку яструба малого, хоча остання розміром більше нагадує боривітра звичайного. Зверніть увагу, що навіть для досвідчених спостерігачів буває складно оцінити розмір птаха на великій відстані й не завжди можливо підтвердити визначення, якщо не видно додаткових ознак, таких як політ або особливості будови тіла, зазначені нижче, чи характеристик оперення. Я неодноразово спостерігав птахів на дуже великій відстані, які кружляли без помахів крил, і не міг бути певен стосовно виду. Однозначно, якщо птах близько і можна порівняти його розмір з чимось, це дуже допомагає.

Рисунок 2 Самець яструба великого і ворона чорна

Рисунок 3 Самка Великого яструба та канюк звичайний. Лютий 2019

Яструб малий - це компактний птах з короткими широкими крилами та загалом довгим хвостом із квадратним закінченням. Яструб великий переважно має більш заокруглений хвіст у складеному положенні, але він може виглядати квадратовим, це не є ознакою і я би не рекомендував використовувати лише її для визначення цих видів. 

Яструб великий часто кружляє із закритим хвостом, в цей час його силует чітко хрестоподібний з довгими крилами та хвостом. 

Рисунок 4 Яструб малий a, b, f, e молодий, c дорослий самець, d доросла самка

Яструб малий зазвичай дуже чітко відрізняється в польоті під час ширяння та ковзаючого польоту що чергується з частими помахами крил, які ніколи не спостерігаються у яструба великого. Обидва яструби при ковзаючому польоті тримають крила прямо (рис. 4е, 7f та 10b), на відміну від канюка, який тримає крила V-подібно і має глибокі помахи крил, що допомагає зрозуміти його розміри.

Рисунок 5 Силуети в польоті яструба великого та малого без масштабу

Навіть без масштабування розмірів, на зображенні вище чітко видно, що яструб великий ліворуч. Силуети зроблені з фотографій птахів в подібних, але не ідентичних позах, але попри це, тут видно декілька ознак, які будуть корисними в польових умовах:

Там, де можна побачити деталі оперення, яструб малий завжди має поперечно посмуговані другорядні пір’їни. У яструба великого така смугастість є лише у птахів першого (молоде)  та другого оперення. Особини яструба великого у першому оперенні мають сильно посмуговані поздовжніми пістрявинами груди, а визначення яструба великого у другому оперенні потребує додаткових ознак.  

Голова яструба великого більше виступає вперед, подібно до осоїда, якщо порівнювати його з канюком звичайним, і основа шиї масивніша.

Великий яструб має відносно ширші крила при основі тіла, що створює масивніший вигляд.

Масивний силует яструба великого посилюється ширшою основою хвоста, який у яструба малого виглядає вужчим.

Форма тіла яструба великого також може нагадувати польового луня і не раз я спостерігав самку яструба великого, яка летіла повільно над болотом, і першою думкою було, що це лунь польовий. 

Линька

Яструб великий повністю перелинює кожного року, в основному протягом періоду з липня по жовтень. Самки починають линяти раніше ніж самці, зазвичай під час відкладання яєць чи інкубаційного періоду і втрачаючи 3 чи 4 внутрішні першорядні махові пера протягом короткого періоду часу. У самців линька починається на декілька тижнів пізніше і завершується до осені. В загальному, як і в інших великих хижаків, не всі махові пера линяють кожного року. На рисунку 5 нижче наведено діаграму, де представлено дослідження линьки самки з неволі, взяту молодою (перше оперення) восени 1982 за ліцензією в Німеччині. Вилиняле пір’я збирали та ідентифікували кожного наступного року (за винятком 1983, коли були зібрані тільки першорядні і хвостові пера), також ідентифікували ті пір’їни, які залишились.

Рисунок 5 Відображення махових пір’їн яструба великого у вигляді діаграми. A=алула, P= першорядні, S= другорядні. Коди комірок відображають пір’їни, які перелиняли (відкриті комірки) або залишилися (чорні комірки) щороку в проміжку між 1983 та 1989 роками. Комірки з крапками відображають пір’їни, для яких відсутні дані стосовно линьки.

Окрім 1985 всі першорядні махові пера були перелиняні кожного року. Не було року коли всі другорядні махові пера замінювалися, таким чином будь-який птах старіший від молодого (перше оперення) матиме принаймні деякі пера з попереднього року. Це корисно при визначенні віку в імматурних птахів. 

Другорядні махові пера в першій постювенільній линьці мають темні вершини й сильніше посмуговані, ніж ті ж пера у подальших линьках. Це робить цих птахів, які також мають більш грубо посмугований низ, досить легкими для визначення.

Рисунок 6 Порівняння самки Великого яструба 4 календарного року оперення з дорослим

Характер смугастості на першорядних перах також змінюється з віком. У молодих птахів(перше оперення)  і у птахів, що завершили першу постювенільну линьку, першорядні махові пера мають  п’ять чи шість видимих смуг, смугастість темніша в напрямку кінців пер та формує чітку смугу. При подальших линьках смуги стають більш трикутними, широкі з переднього краю та звужені в напрямку до заднього краю.

Першорічне або молоде оперення, від першого календарного року до літа другого календарного року

Рисунок 7 Яструб великий в молодому або першому оперенні: b,c,d самці; a,g,e самки

Яструб великий зберігає своє молоде оперення від того моменту, як вкривається пір’ям в липні, і до червня другого календарного року.

У молодого малого яструба  поперечна смугастість на грудях, хоча може бути поздовжня смугастість на верхній частині грудей. Тобто, від самого початку першого оперення виглядають схожими на дорослих особин. Тому яструб, у якого виявляється поздовжня, а не поперечна смугастість на грудях, буде саме великим яструбом.

Молодий птах на рисунку 7d має єдине перелиняле грудне перо прямо над його лівою ногою, що демонструє поперечну смугастість другої линьки.

Молодий птах на рисунку 7e має «розкльошені» покривні пера підхвістя, що раніше було зазначено як характерна риса великого яструба, однак це, очевидно, не так, та може спостерігатися у обох видів та статей протягом відповідного періоду (див. малий яструб на рисунку 4a).

Від того моменту, як вкривається пір’ям і до літа другого календарного року, молодий яструб великий має помаранчево-жовтуватий фоновий колір грудей та нижніх покривних пер з масивною темно-коричневою поздовжньою смугастістю на грудях та нижніх покривних перах. Це забарвлення демонструє чіткий контраст з блідим фоновим кольором першорядних та другорядних махових пер, що вкриті масивною поперечною смугастістю темно-коричневого кольору, що утворює темний задній край крила.

Райдужка молодого великого яструба, що тільки-но вкрився пір’ям, є блідого блакитно-сірого кольору, що до кінця першого календарного року перетворюється на жовту, як у дорослих птахів.

Друге оперення, від осені 2-го календарного року до літа 3-го календарного року.

Під час линьки влітку другого календарного року яструб скидає молоде (перше) оперення і починає виглядати практично як дорослий птах. Але  дивлячись на птаха знизу, махові пера сильно смугасті, схожі до молодого (першого) оперення. Груди досить сильно посмуговані і смуги зростаються/зливаються/з'єднуються в верхній частині. Колір нижньої частини птаха загалом більш коричневий, ніж у дорослого птаха. Верхня частина крила тепла, злегка коричнева. Смугастість на хвості видима як зверху так і знизу. 

Малюнок голови менш помітний, ніж у дорослої особини - бліда брова або вузька або відсутня, або темні покривні пера вух та жовта райдужна оболонка ока.

Птах на фото  8d сфотографований на початку червня свого третього календарного року розпочав линьку у доросле оперення  втративши чотири внутрішні махові пера.

Рисунок 8 Яструб великий друге оперення

В другому оперенні яструб великий найчастіше подібний до яструба малого   смугастими другорядними та грудьми. Ідентифікація все ще можлива на основі розмірів, форми та відсутності “мерехтливих” помахів крила яструба малого.

Третє оперення.  З осені третього календарного року до літа четвертого календарного року.

Рисунок 9 Яструб великий  третє оперення

Як вже написано вище у розділі “Линька”, після другої постювенільної линьки, у деяких особин можна визначити вік, через другорядні махові пера, що збереглись з другого оперення. Однак зауважте, що зовнішній вигляд низу крила може виглядати по різному в залежності від освітлення. При сильному світлі нижня частина крила виглядає приглушеною, але може бути досить чіткою, при менш прямих сонячних променях. Малюнок голови менш чіткий і смугастість знизу птаха дещо грубіша (смуги ширші), ніж у наступних опереннях. 

Райдужна оболонка ока жовта.

Четверте оперення. Четвертий календарний рік і старші.

Після третьої линьки молоді птахи набувають дорослого оперення, хоча з подальшими линьками  другорядні махові пера стають більш блідими та більш сріблястими, смугастість першорядних  махових пер менш чіткою, смуги  низу крила тоншими, покривні пера вух та корона стають темнішими в самців та деяких самок  і райдужна оболонка ока стає більш помаранчевою, ніж жовтою.

Рисунок 10 Яструб великий  дорослий самець

Немає характеристик оперення, що надійно відрізняли б самців від самок, але у дорослих самців, зазвичай чорніше оперення покривних пер вух, та чіткіша біла брова, але в деяких самок можуть теж бути такі ознаки.

Самки значно більші, про це вже говорив на початку цієї статті, також більш кремезні з ширшими грудьми та основою крила. Ще у них більш агресивний вигляд.

Рисунок 11 Яструб великий доросла самка

Самка на фото 11a та 11b це той самий птах, якого спостерігали у наступні роки. Цікаво те, що у неї збереглася прогалина в другорядних махових перах, можливо вони не линяли?

Список літератури:

Reading C J, Molt Pattern and Duration in a Female

Northern Goshawk,  (Accipiter gentills)] Raptor Res. 24(4):91-97, 1990

Forsman D, Raptors of Europe North Africa and the Middle East, Helm Identification Series.

Перекладали: Андрій Суран, Ольга Краєвська, Наталя Кміть, Олег Сніцар, Кузьо Ганна, Микола Скирпан.

Очі на потилиці

Сидить, принишкла, зливаючись із візерунком лісової підстилки з торішнього листя. Лише в останню мить злетить, дивуючи, як можна не помітити на землі птаха, величиною як пів курки. Це слуква, більше знана за російською назвою вальдшнеп. В різних слов'янських мовах її назва варіюється: слука, слока, сланка, слонка. Звідкіля ця назва, точно невідомо. "Слока" - це кулик старослов'янською мовою, проте назва може походити й від аналогії зі слоном через довгий дзьоб.

Автор фото: Ronald Slabke

Недарма англійці називають її Woodcock, тобто лісова курка. Цей кулик важить в середньому 300 грамів. Пузатий, довгодзьобий і куций. Зовсім не такий елегантний, як деякі родичі, такі як чоботар чи будь-який з коловодників. Проте слуква справді особливий птах.

Де живе?

На відміну від усіх українських куликів, слуква гніздиться в лісах, компанію їй складає лише коловодник лісовий. Та й загалом усі кулики вважаються прибережними птахами, пристосованими до життя на узбережжях, болотах та мілководдях. Найближчі родичі слукви з підродини Баранцеві, також гніздяться на вологих луках та болотах - це баранець звичайний (російською бекас, він же snipe англійською), баранець великий (рос. дупель), баранець малий (рос. гаршнеп).

А слуква гніздиться у вологих лісах, і що дуже важливо - не фрагментованих лісах з великою площею, з густими хащами та заболоченими ділянками. Їжу шукає в калабанях, вологому ґрунті та лісовій підстилці. Надає перевагу дощовим хробакам, тому від їх поширення та чисельності залежить ареал слукви. В їх пошуках може вибиратися вночі за 3-5 км від рідного лісу на вологі луки, багаті гумусом. Але при нагоді під'їдає також різноманітні личинки, комах, павуків, молюсків та ракоподібних і рослинну їжу.

Робочий графік

Серед усіх куликів слуква єдина активна вночі. Ну, майже як сова. На гніздових ділянках самці починають токувати (співати в польоті) в сутінках, перед дрімлюгою. Слуква вилітає на узлісся, дорогу поміж лісом чи галявину, і в польоті видає "кноррт-кноорт" (подібно до тихого рохкання свині) і тоненьке "псіп" вкінці. За вечір виконує 3-5 токових польотів. Харчується та мігрує також вночі. Тож побачити її мало шансів. Через нічні перельоти, слукви часто врізаються у вікна, особливо під час активної фази осінньої міграції - в період повного місяця у жовтні та листопаді. Саме в ці періоди мешканці міст знаходять мертвих або скалічених слукв.

Бачите слукву? А вона тут є

Надзвичайні можливості

Слуква має супер здібність - вона здатна бачити простір на 360 градусів над собою. Очі у неї зміщені догори й назад, таким чином розташовані майже на потилиці. Коли вона сидить, причаївшись, то все бачить над собою та навколо, не повертаючи голови. Дзьоб та все, що розташоване нижче, не потрапляє у її поле зору. А маскувальне оперення сприяє, що її нерухому і не помітить потенційний хижак. Поки вона їсть, також прекрасно бачить небезпеку позаду. І у неї немає сліпих зон (в людей є, і не лише за кермом). Ось така невловима пташина!

Фото з статті Martin, G.R. J, Visual fields in woodcocks

При загрозі самка може переносити пташенят між ногами, в кігтях або на спині в польоті, хоча очевидців обмаль. Такою здібністю володіє також дрімлюга. А взагалі самка намагається бути непомітною і в період насиджування кладки майже не рухається протягом дня. Вона покидає гніздо лише на світанку і в сутінках, щоб поїсти. Загалом її відсутність на гнізді протягом доби не перевищує навіть однієї години.

Хробаків п'ятками відчуває. Слуква харчується завдяки тактильним відчуттям. Вночі чи в сутінках мало що видно, тож птаха відчуває рух хробаків чи личинок в ґрунті лапами, а потім зондує дзьобом. Також слуква використовує техніку топтання перед зондуванням. Вона підстрибує вертикально на одному місці (хотіла б я це уявити). Ці рухи запускають у хробака природну реакцію втечі з ненадійного ґрунту (подібний механізм використовують кроти).


Більше інформації:

Паевский В.А. Этимология названий птиц Палеарктики. М.–СПб.: Товарищество научных изданий КМК, 2018. — 289 с.
Martin, G.R. J, Visual fields in woodcocks Scolopax rusticola (Scolopacidae; Charadriiformes) Comp Physiol A (1994) 174: 787.
K. E. L. Simmons. Foot-movements in plovers and other birds
Jackson H. D. Commentary and Observations on the Alleged Transportation of Eggs and Young by Caprimulgids. The Wilson Bulletin Vol. 97, No. 3 (Sep., 1985), pp. 381-385
 G. des Forges. Behaviour of an incubating Woodcock 
Robert Morgan & Monica Shorten (1974) Breeding of theWoodcock in Britain, Bird Study, 21:3, 193-199

Маленькі ненажери

Синиці - найчастіші гості годівниць, масові, помітні та галасливі. Ще й живуть у нас цілий рік (ну, майже всі види синиць). Вони відносяться до родини Синицевих у групі співочих птахів. Синиця велика, блакитна, чорна, чубата, біла, гаїчка болотяна та пухляк і ремез.

Усі вони мають "лісове" походження. По землі стрибають, а не бігають, як наземні птахи. Гніздо у них закрите - усі, крім ремеза, заселяють дупла, ніші, тріщини в будівлях. Лише ремез самостійно виготовляє гніздо-рукавичку. Кладки великі, аж до 12 яєць. Пташенят годують на початку павуками та дрібною гусінню, а згодом різноманітними комахами. 

Подібно до повзиків чи воронових птахів, синиці роблять запаси насіння різних хвойних та листяних дерев, і навіть комах - скатують їх в кульки та никають в щілинах кори, скель, колотівки голок хвойних дерев.

Восени синиці кочують, тож їхні запаси залишаються більш північним зграйкам. Кожен вид синиць має свої методи де заховати корм, тож представники того ж виду легше його знаходять, ніж інші види синиць.

Протягом дня одна синиця може заховати від сотні до тисяч порцій корму, при чому складаючи в одному місці лише одну або декілька порцій. Згідно з дослідженням гаїчки-пухляк, за рік одна птаха ховала 15 кг корму - це вдвічі більше, ніж вона з'їдає. Проте, нелегко живеться птахові, який робить запаси. Майже 20% поїдається вже вночі гризунами і ще частина - пернатими сусідами. Щоб знайти свої запаси синиці облітають схованки у порядку збереження. 

Гаїчка болотяна. Автор фото: Ганночка Кузьо

Запасання корму є складною поведінкою, це пояснюється розвинутим гіпокампом. Ця ділянка мозку обробляє просторову інформацію і має важливе значення для обробки інформації про місця та взаємозв'язки між місцями. Відповідно, гіпокамп є більшим відносно маси тіла у птахів, які запасають корм, ніж у решти видів.

Через скільки часу синиці використовують свої запаси? Буває по-різному і залежить від конкретних екологічних умов на місці. Є інформація, що гаїчка болотяна інтенсивно використовує свої запаси у вечірній час доби. В морозні ночі добра вечеря може дорівнювати виживанню для дрібних птахів. І саме ті види птахів, які мають змогу наїстися перед сном (у тому числі завдяки своїм короткотерміновим запасам) мають більші шанси пережити ніч та перші ранкові години. Якщо мандрували з наметами в холодну пору року, то добре знаєте цей принцип. Аби не мерзнути вночі потрібно добре повечеряти.

Чи всі синиці такі стратеги? Насправді ні. Блакитна синиця майже не проявляє такої завбачливої поведінки, а велика синиця взагалі не робить запасів. Вона найбільша, відповідно має більші жирові запаси, домінує над іншими видами синиць і також безстрашно користується годівницями. Їй доступно більше видів корму завдяки силі. На приклад, синиця велика любить гніздитися в букових лісах, адже здатна роздзьобувати букові горішки. Ними харчуються також повзики, а також роблять стратегічні запаси в щілинах кори сосни та інших дерев.

Синиця велика. Автор фото: Ганночка Кузьо

Більше інформації шукайте в статті:

Food Storing in the Paridae David F. Sherry The Wilson Bulletin Vol. 101, No. 2 (Jun., 1989), pp. 289-304

Не лише в кропиві

Кропив'янки відносяться до тих птахів, про яких говорять в народі "а що це таке в кущах маленьке, сіреньке і так гарно співає?"
Рід птахів, який називається Кропив'янки, а російською Славки у англійській мові об'єднується із вівчариками, очеретянками та берестянками у складну для визначення групу Warblers. На перший погляд всі вони на одне лице і викликають зітхання та розпач у новачків птахоспоглядачів.

Чому "кропив'янки"? Ці птахи будують гнізда в кущах, бажано колючих та неприступних, а також в заростях кропиви.

Кропив'янка сіра (англ. Common Whitetroat)

Надає перевагу сухим заростям кущів, тому заселяє навіть азійські пустелі. Проте вона зовсім не вибаглива і заселяє найрізноманітніші біотопи: відкриті луки, поля та пасовища, узлісся, дрібнолісся, вирубки.
Цю пташку дуже легко спостерігати весною - самці люблять співати на верхівках невеликих дерев або кущів, виконуючи час від часу токовий політ. Зазвичай виконують його вже коли спала роса і повітря прогрілося. Спочатку самець вибирається на вершечок куща, злітає в повітря на 6-15 м і, затримавшись на вершині траекторії польоту, зісковзує на найближчий кущ. Іноді в повітрі робить петлі та різні фігури.

 Пісня коротка і не дуже мелодійна, голос звучить сварливо і бадьоро. Співає короткими фразами, повторюючи їх раз за разом.
Кожен самець виконує різні типи пісень: є коротка пісня, яку самець виконує дуже збуджено в польоті; довга стандартна пісня, яка є більш структурованою та завершеною; також є середня пісня, яка не виконує функцію токування; чітка коротка пісня із визначеною структурою. Попри те, що всі типи пісень досить недовгі, не існує двох ідентичних пісень в різних особин - ці кропив'янки здатні до комбінації різних звуків.

Крім пісні, кропив'янка сіра видає поклики, які легко ідентифікувати: "вед-вед-вед" та іноді від переляку шипить.

Корм збирає з гілочок та листочків кущів, іноді обстежує дерева до самого вершечку. Як і усі кропив'янки, поїдає гусінь, дрібних жуків та метеликів, дрібних бабок, клопів, коників. Восени їдять ягоди. Для приваблення кропив'янок в полезахисні смуги рекомендують насаджувати ягідні кущі.

Кропив'янка прудка (англ. Lesser Whitethroat)

Чагарниковий птах, якого ви ніколи не зустрінете у зімкнутому лісі. Часто робить гнізда у молодих ялинниках на узліссях.

Навесні під час прильоту їх можна впізнати за специфічним стуканням, який видають самці. Його можна розглядати, як особливий тип пісні, якою самець закликає самку. Самець будує 3-4 або іноді і більше сигнальних гнізд. На цих платформах самець співає, закликаючи самок (як прилітають на 5-15 днів пізніше). В присутності самки самець співає токову пісню, перелітаючи від однієї платформи до іншої, демонструючи свої гнізда. Самка обирає одне гніздо і добудовує його.

Токова пісня кваплива (кропив'янка ж прудка). Її спів прискорюється та наростає за гучністю, потім затихає (ніби ви її неуважно слухаєте, а вона сердиться і намагається до вас докричатися). Пісня – набір тихих та нерозбірливих трелей - приглушена кропив’янкова говірка. Серед цих звуків виділяються 3-5 гучних викриків. В природі серед прудких кропив'янок досить багато самців, які співають, але не розмножуються.
Після того, як самка сідає на кладку, самець все рідше і рідше виконує токову пісню і частіше гукає самку "стуканням". Цей звук попри простоту, є дуже важливим у комунікації прудких кропив'янок. Це не лише знаки до самки, а ще й важливий сигнал, який свідчить про присутність самця на території. "Стукання" може відрізнятися в різних частинах величезного ареалу виду.

Крик тривоги скрипучий і протяжний.

Кропив'янка рябогруда

Незвичайна кропив'янка - вона не лише ряба, але й найбільша. Рябе забарвлення і яскраво-жовте око служить для відлякування конкурентних видів - садової та чорноголової кропив'янок.

В своїй пісні вона часто співає мотиви своїх конкурентів, за що її колись називали "пересмішницею". Загалом одна із важливих функцій пересмішництва є територіальна та відлякування конкурентів. Тому будьте обачні при визначенні цього виду за голосом, з нею дуже легко облажатися. От на приклад, прослухайте цей запис: https://www.xeno-canto.org/187739.
Рябогруда кропив'янка займає проміжне місце між чагарниковими (сіра, прудка) та лісовими (садова, чорноголова) видами кропив'янок. Проте селиться вона в густих та великих кущах, часто перемежованих вологими лучними ділянками. Уникає зімкнутих лісових масивів, надто сухих чи надто заболочених місць та близького сусідства з людиною. Найчастіше її можна зустріти в заплавах великих рік.
Перехідним цей вид є не лише за місцями гніздування, але й у пісні. Пісня не така мелодійна, як у садової та чорноголової кропив'янки, значно рихліша, містить багато скрипучих та тріскотливих звуків. Також вона частіше співає на льоту, подібно до сірої кропив'янки. Починає співати в кущах, злітає догори на 10-15 м або вбік, робить декілька ривків чи петель у повітрі, а потім планує чи перелітає на інший кущ чи деревце на відстань 20-100 м від старту.
Крик тривоги напористий і тривалий, його легко відрізнити. Іноді стривожений самець завершує тривожний поклик підпіснею. Самка видає зовсім інші крики тривоги "чееев".

Харчується комахами, плодами та ягодами. Збирає комах, як інші кропив'янки, з гілок та листків, вравно дотягуючись до них. Нерідко харчується на землі. Масово збирає бурякового довгоносика на полях цукрового буряка та хлібних жуків на пшеничних полях.

Кропив'янка садова

Вона вже не чагарниковий вид, але ще і не цілком лісова. Тісно пов'язана із кущами на узліссях, розрідженими лісовими ділянками, заростями кущів вздовж водойм та водотоків, парками, садами, березовими та осиковими молодняками та березово-вільховими лісами з багатим підліском. Особливість садової кропив'янки - вона обирає ділянки де є дерева та кущі. Тому часто її можна зустріти в полезахисних смугах та придорожніх насадженнях.

Вже під час весняної міграції самці співають та вступають в сутички. Як у багатьох птахів, під час двобоїв (іноді навіть з чорноголовими кропив'янками), пісня стає більш тріскотливою та спішною. Під час таких міжвидових розборок пісні обох видів стають такими схожими, що можна неправильно визначити. Тому якщо чуєте скрипучу войовничу пісню кропив'янки - краще перевірте вид за зовнішнім виглядом. Загалом садові кропив'янки оселяються по сусідству із чорноголовими рідше, ніж з іншими кропив'янками.

Стандартно співає поспіхом, в основному буркотить. Мелодійні вставки не такі “чисті” та дзвінкі. Пісня простіша, ніж у чорноголової кропив’янки, проте одразу впізнається типова кропив’янкова говірка. Під час токування самці співають довго та мелодійно. Територіальні пісні, які мають більш інформувальні функції, більш вкорочені та скрипучі. Проте як би самці не старалися токувати, їх пісня не зрівняється із чорноголовою кропив'янкою в основному через манеру співати поспіхом.

Гніздова територія садової кропив'янки має дистанційне зонування - гніздова дистанція (безпечна відстань для конкурентів - ні на крок ближче); територія співу (демонстрація хазяїна ділянки); основна кормова територія (щоб далеко від гнізда за їжею не відлітати); зона гнізда (закрита зона для всіх).
Найчастіше біля гнізда можна почути крик тривоги "джед-джед". Стурбовані птахи перегукуються "чек-чек-чек".
Пташенят вигодовують м'якими безхребетними - гусінню, павуками, мухами, комарами. А дорослі птахи поїдають жуків (у тому числі довгоносиків та листоїдів) та клопів. Восени їдять ягоди бузини, крушини ламкої, смородини, бруслини.

Кропив'янка чорноголова

На відміну від решти видів кропив'янок, чорноголовка справжній лісовий птах. Історично пов'язана з гірськими буково-ялиновими лісами, але зустріти її можна всюди, де є підлісок. В горах гніздиться до верхньої межі букових лісів.
Після прильоту, самці так само, як і садова кропив'янка, закладають 5-7 або більше платформ (псевдогнізд), одну з яких згодом добудовує самка. Самець тісно супроводжує самку, іноді підносячи навіть гніздовий матеріал, але участі у добудовуванні гнізда не бере.

Пісня (не полінуйтеся прослухати весь запис) складається з двох частин - кропив'янкова говірка (буркотіння) та флейтове завершення. Тут ще один гарний запис класичної пісні з двох частин: https://www.xeno-canto.org/473921
Говірка - наче пісня для себе, лиш би не мовчати. Спочатку вона навіть може видаватися незв'язаним набором звуків без визначеної послідовності. Згодом можна розчути послідовність різних скопійованих звуків у інших видів. Але всі запозичені звуки в говірці не співаються демонстративно, а тихо наспівуються, як вдала імпровізація.
Флейтова частина звучить зовсім інакше, наче її виконує інший птах із сильним гарно поставленим голосом. Дуже рідко трапляються самці, які виконують 2-3 колінну флейту або ж додають до неї нетипові мелодійні наспіви. В цій пісні майже немає говірки, натомість гарно виражена флейта.
Тривожні поклики звучать, як "чек-чек".

Ще до прильоту самок, самці виконують коротку версію, іноді без мелодійної кінцівки. Коли починають летіти молоді пролітні самці та самки (нарешті!), перша частина (буркотіння) значно подовжується, пісня стає переливчастою, багатою і часто дуже тривалою. Флейтове завершення в ці дні рідко виконується. Власне таке виконання звучить майже або й цілком ідентично до пісні садової кропив'янки, які ще й копіюють одна одну. Загалом скопіювати вони можуть також і дроздів (тут на початку пісні звуки чорного дрозда чутно), вільшанок та вівчариків весняних, коли ті знаходяться поруч. Але точні імітони (скопійовані уривки пісні іншого виду) звучать рідко, зазвичай чорноголовка видозмінює запозичені звуки, підганяючи їх під ритм своєї пісні.
Під час токування пісня стає пришвидшеною, усі імітони стискаються та переробляються під загальний тип пісні, часто вона звучить з металевим відтінком. В моменти сильного збудження самці навіть можуть переслідувати самок. Найбільш скрипуче пісня звучить, коли поруч є конкурентний самець або самець садової кропив'янки. Таке звучання справді нагадує гнів та роздратування і така пісня (як і у співочого дрозда) називається "пісня-погроза".
Проте якщо самці не порушують територіальних меж, то їм вдається дуже вдало переспівуватися, розкриваючи особливе звучання пісні. Навіть буркотлива частина пісні звучить більш мелодійно, з тонкими переливами. Свистові звуки чисті, крупні (особливо гарно виражені звуки називають випуклими), протяжні. Рідко трапляються особин чорноголової кропив'янки, які співають особливо красиву пісню. Їх називають дроздовими чорноголовками, тому що їхня пісня нагадує манеру співу співочого дрозда.

Корм збирають з листя та гілок, поїдаючи багатьох шкідників. Разом із зябликом, чорноголова кропив'янка є основним ворогом черемхової попелиці. Вони починають харчуватися попелицями в середині серпня, і у вересні інтенсивно їх поїдають аж до падіння температури до 2С вкінці жовтня. Восени кількість скльовів попелиць чорноголовкою сягає 50 000. Таке перемикання на попелиць дозволяє кропив'янкам забезпечити себе поживною їжею без додаткових зусиль. Подібне дослідження було зроблене у середземноморських садах, де чорноголові кропив'янки перемикалися на персикових попелиць. Це дозволяло їм вигодовувати пташенят, відлітаючи не більше, ніж 7 м від гнізда. Попелиці становили найбільшу частку корму, яку батьки (здебільшого самка) приносили пташенятам. Це показує, що користь, яку приносять птахи, складно порахувати.

Всі фото авторства http://www.hlasek.com/

Для допитливих:

Окрема стаття, як відрізняти голос садової та чорноголової кропив'янок: http://soundbirding.org/index.php/2017/04/13/blackcap-sylvia-atricapilla-and-garden-warbler-sylvia-borin-song-identification/

Симкин Г. Певчие птицы. Справочное пособие. —М.: Лесная промышленность, 1990. — 399 с.

Glutz von Blotzheim, U.N. (2010). Die Bedeutung der Traubenkirschen-Hafer-Blattlaus Rhopalosiphum padi (L., 1758) und der Traubenkirsche Prunus padus L., 1753 für Vögel. Anzeiger des Vereins Thüringer Ornithologen 7, 29-48.

Generalist Aphid Predator (Passeriformes: Sylviidae)

Панянки очеретянки

Вівсянка очеретяна, очеретянка вівсяна, вівчарка, тьху — ну як їх запам'ятати?

Очеретянки - невеличкі світло-коричневі пташки, які населяють очеретяні зарості, луки та чагарники. На перший погляд вони однакові, але так лише здається. Спробуємо розібратися.

Очеретянка велика

Фото: Jürgen Knittel

Найбільш впізнаваною є очеретянка велика. Вона насправді серед усіх родичок найбільша за розміром. Крім того має різку скрипучу пісню, яка нагадує крик "лин-лин-карась-карсь-рак-рак-рак". Самці співають від світанку до пізньої ночі. Грубі різкі звуки видає повільно з паузами, багато каркаючих та хриплих нот. Ні з чим іншим ви її не сплутаєте. Очеретянка велика вміє імітувати звуки, і нерідко копіює крики мартинів та крячків, які гніздяться поруч. Почувши крики птахів, що пролітають повз, велика очеретянка може почати видавати крик тривоги цих видів.

Селиться велика очеретянка в очеретяних заростях на різноманітних водоймах. Очерет + вода = велика очеретянка. В сприятливих місцях, де їх щільність є великою, відстань між гніздами цих очеретянок може становити 15-20 м, але зазвичай дистанція є більшою - 100-200 м. Очеретянки великі досить агресивні птахи й нерідко самці вступають в бійки. Проте якщо чисельність птахів невелика, то на своїй ділянці велика очеретянка може терпіти родичів - лучну або ставкову очеретянку.

Для цього виду характерна полігамія, тобто самець великої очеретянки може мати 2-3 самок. Проте додаткові виводки годують лише самки. Самки ж і  гніздо будують, в той час, як самець "бдить" територію.



Незвичний скіл для горобцеподібної пташки - це вміння плавати. Пташенята великих очеретянок, доки не вміють літати, можуть непогано плавати. При падінні у воду, вони самостійно вибираються на стебла очерету.
Очеретянка добуває корм в очереті (як все передбачувано), вправно перестрибуючи по стеблинах. Ловить рухливих одноденок, бабок, метеликів та іншу комашню. Проте у воді вона може зловити личинку жука, пуголовків, жабенят та навіть малька риби.

Фото: Bence Máté

Очеретянка ставкова

Екологічно подібний вид до очеретянки великої. Англійською вони й називаються подібно - Reed Warbler та Great Reed Warbler. Проте поведінка ставкової на відміну від великої дуже скритна. Також відрізняється вона за гніздовими локаціями. Якщо велика очеретянка заселяє високі очеретяні зарості із грубими стеблинами, то ставкова буде гніздитися в низьких густих очеретах із тонкими стеблинами. Іноді разом із лучною очеретянкою, вона оселяється по сусідству із великою, яка стає так би мовити, хазяїном території. Це свідчить про відсутність кормової конкуренції між ставковою та великою очеретянками. Розміри яєць, пташенят та корму відповідно менші. Правда ставкова очеретянка може виганяти лучну, яка прилітає дещо раніше та іноді займає її гніздові стації.

Фото: www.hwb.com 

Пісня ставкової очеретянки нагадує велику (недарма ж вони близькі родичі) - вона наче пародіює велику родичку. Співає у подібному темпі, проте значно тихіше і додаючи скрипучі елементи, як у лучної. Почути таку пісню можна лише зблизька. І помітити також, адже самець співає не з верхівки стеблин, а ховається між стеблинами.

Особливістю ставкових очеретянок є те, що зазвичай другу кладку здійснюють нові самки у тих же самців.

Добуває для їжі в 75% двокрилих комах. Метод полювання досить цікавий - очеретянка лякає комаху і ловить її щойно жертва злітає. Іноді масовим кормом ставкової очеретянки стає очеретянка тля.

Очеретянка лучна

Фото: Jürgen Knittel

Через наявність вираженої світлої брови, російська назва виду "барсучок". Вона значно численніша від ставкової, адже не обмежена специфічними гніздовими вимогами. Її можна зустріти на заплавних луках, болотах, в поодиноких кущах верби на зволожених місцях, в меліоративних каналах, у вологих трав'янистих низинах. Невеличке плесо води або хоча б зволожений ґрунт + купини високої трави або верболози = лучна очеретянка. Самцю потрібні високі присади для співу, а самка будує гніздо при землі в густій трав'яній рослинності.

Весною лучні очеретянки прилітають дещо раніше, ніж інші види очеретянок. В перші дні вони ще приглядаються до території, але вже як почнуть співати, то не змовкають іноді цілими добами. Поступово замовкають лише в другій половині липня.

Лучна очеретянка не лише співає, але й токує. Самець підлітає по косій лінії в повітря, плескає крильми, планує вниз, продовжуючи співати та сідає на вершечок стеблини. Пісня нагадує, ніби він строчить на машині. Основа пісні - швидкі скрипучі та щебетливі звуки. Її можна описати поскладово, щоб зрозуміти ритм "цірі-цірі-цірі-тере-тере-тере... чіп...чіп...чіп...тр-тр-тр.. клі-лілі-ліліль... че...че..тере". Проте досвідчені самці вплітають мелодійні мотиви з пісень інших птахів, здебільшого навколоводних: жовтих плисок, ластівок, щевриків, жайворонків, кропив'янок, вівчариків, коловодників звичайних та інших куликів.

Хоча за розміром лучна очеретянка така ж, як ставкова, проте корм добуває по-іншому. Пересувається короткими стрибками вертикально та горизонтально, здатна зависати як синиці вниз головою та спиною на вершинах трав'янистих рослин.  Таким чином вона більше виловлює нерухомих комах. Літаючі комахи становлять 50% корму.

Очеретянка чагарникова

Фото: Patric Donini

За зовнішнім виглядом - це близнюк ставкової очеретянки. Не така жовта в загальному тоні оперення, але на перший погляд ідентична. Ось екологічно та вокально вони зовсім різні. Очеретянка чагарникова заселяє найрізноманітніші відкриті біотопи не обов'язково у зволожених місцях. Це можуть бути поля, луки, чагарникові зарості, густі зарості кропиви, розріджені з густим підростом ліси, зарослі ділянки садів, парків, ярів та балок, полезахисних смугах.

Своєї власної пісні чагарникова очеретянка не має. Пісня дуже мелодійна і складна з додаванням тривожних сигналів різних видів очеретянок, кропив'янок, зяблика, чечевиці, трав'янок, кам'янок, вівчариків, щевриків, синиць, ластівок, дроздів, вівсянок, іноді навіть повзиків, дятлів, куликів, крячків, мартинів та хижих птахів. Це все переплітається спішно в неперервний пісенний потік. Виконання негучне, але самець сідає на видному місці і поводиться демонстративно - сіпає крилами, широко відкриває дзьоб, роздуває горло, іноді трясеться та розпускає хвіст. Це все - елементи токової поведінки

Чому вона додає в репертуар саме звуки тривоги? Якщо поруч буде інший птах, то вона співає швидше і гучніше, намагаючись тривожними криками відігнати непроханого гостя.

Науковці, що досліджують пісню чагарникової очеретянки дивуються. Крім того, що вона може відтворювати звукові фрагменти понад 200 видів птахів (у тому числі тих птахів, яких вона чула на місцях зимівлі), в неї немає закономірних вокальних структур. Жодних повторів, жодної схеми виконання - неможливо передбачити, що вона заспіває наступним. Порядок виконання найрізноманітніших звуків ця очеретянко легко змінює, залежно від особистих причин - емоційний стан, поточна ситуація.

Чагарникова очеретянка співає як вдень, так і вночі. Правда манера виконання відрізняється. Вночі її спів значно енергійніший, вона безперервно може співати аж 30 хв. Суперсила птахів - вони можуть співати як на вдиху, так і на видиху!

Більше читайте тут:
Симкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. - М.: Лесная пром-сть, 1990. - 399 с.

Горихвістки - хто такі?

Стрибає непомітна сіро-чорна птаха, може і не помітила б її, поки вона не злетіла. Хвіст наче горить. А ще, вона часто трусить своїм довгеньким хвостом - він наче тремтить.

Це про чорну горихвістку, у якої “хвіст горить”.

Непомітна, але поширена у всіх населених пунктах в Україні. Завжди так не було - вона є видом-вселенцем. До другої половини ХХ ст. вона заселяла лише скелі Карпат та Дністровського каньйону. Ще у 1851 році зоолог Кеслер описував горихвістку чорну, як дуже рідкісний вид. З часом ця пташка навчилася жити в містах, замість скель тепер у неї будинки і вона значно розширила свій ареал на схід та на північ. Це називається експансія синантропної популяції - розповсюдження по містах тих горихвісток, які вже виросли та жили в урбанізованому середовищі.

Горихвістка ж звичайна, яка зараз значно рідше трапляється за чорну, колись була власне найбільш поширеною. Це типово європейський вид. Максимальної численності досягає у соснових лісах, попри значну гніздову дистанцію - самці жорстоко проганяють конкурентів, і в одному місці двох вокалізуючих самців цього виду не почуєш. Найважливіше для гніздування у звичайних горихвісток - це встигнути зайняти дупло (штучна гніздівля також підходить). Ідеальне місце для неї - це дупло або щілина + гілочка, найкраще одразу поруч із дуплом + кілька зручних невисоких присад (гілки чи камінці на кормовій ділянці) + чиста ділянка без трави та кущів, бажано з видимістю на дупло. Такі екологічні преференції є у кожного виду, і їх потрібно враховувати, розвішуючи штучні гніздівлі.

Голоси

Основна пісня горихвістки звичайної  коротка і скрипуча. Чимось вона нагадує стишене іржання або стриманий сміх і складається із 4-5 скрипучих чи скреготливих звуків, які досить якскраво виділяються серед пісень інших видів птахів.

Горихвістка звичайна є хорошим імітатором. З літератури відомо, що в піснях різних самців нарахували до 40 видів птахів - вівчарики, синиці, очеретянки, крпоивянки, вільшанка, мухоолвки, сойки, шпак та пісні і поклики багатьох інших видів можна почути в пісні звичайної горихвістки. Скопійовані звуки горихвістка додає не в основну пісню, а в підпісню - другорядний “куплет”, який іде після основної частини, і виконується тихіше.
Поклики, тривожні сигнали нагадують "уіть" а також потріскування.

У горихвістки чорної пісня значно примітивніша, ніж у звичайної. Основна пісня нагадує безформенне верещання, скреготання або шурхотіння камінням. Хоча, бувають самці з приємнішим виконанням пісні. У підпісні значно менше чистих звуків та імітацій, порівняно із звичайною горихвісткою.

Для допитливих: 

Кесслер К. Ф.  Кіев, 1851. Естеств. исторія губерній Киевск. учебн. округа. Т. 1: Зоологія. Часть систематическая

Шупова Т. В.  Адаптації горихвістки чорної (Phoenicurus ochruros S. G. Gmelin) до існування в умовах Київської міської агломерації / Т. В. Шупова // Біологічні студії. - 2014. - т. 8, № 1. - С. 187-196.

Симкин Г.Н. Певчие птицы: Справочное пособие. - М. Лесная пром-ть, 1990. - 399 с.

Сичі в гаю перекликались

Сичі в гаю перекликались

І ясен раз у раз скрипів

Т.Г.Шевченко

Цікаво, про яких саме сичів писав поет? 

Найпоширенішим видом цих маленьких сов є Сич хатній. 

Сич хатній оселяється у напіввідкритих місцях - сади, парки, сільськогосподарські угіддя з живоплотами, напівпустельні та скелясті території. Живе також поруч з людьми в будівлях, зазвичай покинутих. Будує гніздо в порожнинах будівель, скель, дерев, також заселяє штучні гніздівлі.
https://www.xeno-canto.org/363515 Цікавий тим, що незважаючи на маленький розмір, видає чи не найбільш моторошні звуки серед всіх сов. 
https://www.xeno-canto.org/327873
Дуже влучно відображає звуки хатнього сича болгарська назва - Домашна кукумявка.

Сичик-горобець
В Україні - це мешканець Карпатських та Поліських лісів. Занесений до Червоної Книги України. Гордо займає статус найменшої сови України: довжина тіла 15-17 см, а важить як шпак.
Сичик-горобець заселяє хвойні та мішані ліси Карпат та Полісся. Гнізда робить в дуплах буків, тополь, берез. Крім гризунів впольовує дрібних птахів. Тому в місцях, де він живе, усе птаство панічно реагує на запис голосу сичика-горобця: https://www.xeno-canto.org/352890

Сич волохатий
У Карпатах заселяє хвойні праліси,  а на Поліссі - старі соснові та мішані ліси. Часто заселяє дупла найбільшого українського дятла - жовни чорної. На жаль цей вид також рідкісний.
Голосний крик волохатого сича чути дуже далеко: https://www.xeno-canto.org/364241